Шановні користувачі! З 01.10.2017 року розпочинає роботу нова версія сайту ВСП РК НУБіП України

Для переходу натисніть на посилання: RCNUBIP.ORG.UA

nubip-logo.png

mona.jpg

kmkdka_banner_facebook-330x106.png

lin.jpg

Національна гаряча лінія Національна дитяча гаряча лінія

VІІ регіональна міжвузівська студентська науково-практична конференція «ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ»

27 квітня 2017 року відбулася VІІ регіональна міжвузівська студентська науково-практична конференція «ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ».

Конференція проходила на базі двох відділень: юридичного відділення, завідувач відділення Гулюк Сергій Іванович і відділення програмування, завідувач відділення Якимчук Ірина Олександрівна. Конференція є сьомою у циклі конференцій під об’єднаною назвою «Проблеми українського суспільства».

Загальна кількість учасників конференції – 87: фахівці правоохоронних органів та у сфері програмування і психології, представники духовенства, студенти, керівники наукових робіт.

Пленарне засідання конференції відкрив Царук Василь Юрійович, к. е. н., заступник директора з навчальної роботи.



Гості конференції, що брали участь у пленарному засіданні:

Лепеха Олег Миколайович, начальник Поліського управління кіберполіції Департаменту кіберполіції Національної поліції України;



Місай Володимир Віталійович, програміст-фрілансер «Evasive»



Іванців Катерина Мирославівна, практичний психолог ДНЗ «Рівненське ВПУ ресторанного сервісу та торгівлі»



Протоієрей Вадим Петровський, настоятель храму на честь Преподобного Агапіта Печерського.



Крім того на пленарному засіданні виступили викладачі ВСП «РК НУБіП України»: Чорнобрива Ольга Вікторівна, голова циклової комісії юридично-соціальних дисциплін та Сідлецька Юлія Русланівна, студентка 41-Ю групи;


Сабадишин Віталій Ростиславович, викладач-програміст;



Ільїн Вадим Анатолійович, завідувач навчальної юридичної консультації, викладач, практикуючий адвокат.



Учасники конференції представляли дев’ять навчальних закладів з чотирьох областей України:

Місто Київ – Національний університет біоресурсів і природокористування України; Рівненська область – Відокремлений структурний підрозділ «Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України», Національний університет водного господарства і природокористування, Рівненський економіко-технологічний коледж НУВГП, ПВНЗ «Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж», Державний навчальний заклад «Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу та торгівлі»; Львівська область – Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету, Стрийський коледж Львівського національного аграрного університету; Волинська область – Володимир-Волинський агротехнічний коледж.



В рамках конференції працювало три секції:

Секція 1. Право. На участь у роботі секції подано 14 статей від студентів

Керівник секції: Чорнобрива Ольга Вікторівна, голова циклової комісії юридично-соціальних дисциплін; секретарі: Матковська Ірина Дмитрівна, Басюк Оксана Петрівна, викладачі юридичних дисциплін; консультант: Яткевич Інна Павлівна, помічник директора з кадрової роботи, викладач юридичних дисциплін.



Секція 2. Суспільні науки На участь у роботі секції подано 12 статей від студентів

Керівник секції: Купчишина Тетяна Володимирівна, викладач суспільних дисциплін; секретар: Навозняк Людмила Михайлівна, викладач суспільних дисциплін; консультант: Лук’янчук Світлана Василівна, викладач суспільних дисциплін.



Секція 3. Інформаційні технології. На участь у роботі секції подано 11 статей від студентів

Керівник: Матвійчук Тетяна Адамівна, викладач програмування та інформаційних дисциплін; секретар: Хрипа Маріанна Володимирівна, викладач програмування та інформаційних дисциплін, консультант: Нікітська Оксана Віталіївна, викладач програмування та інформаційних дисциплін.



Загальна кількість студентів, які підготували доповіді – 39, керівників робіт – 26. Усім учасникам конференції вручено сертифікати та за результатами конференції підготовлено збірник матеріалів.

Злочинність у кіберпросторі – одна з найгостріших проблем, з якою зіткнулося міжнародне співтовариство впродовж останніх десятиліть у зв`язку з розвитком інформаційних технологій. 

Зростання інформаційних технологій в усьому світі, зумовив не тільки швидкий розвиток і ефективне застосування інформаційних мереж в підприємницькій діяльності та в повсякденному житті, а й зростання нових загроз. Анонімність глобальних інформаційних мереж, швидкість передачі інформації і простота їх використання, – те, що є основними причинами технологічного буму і проникнення мережі Інтернет в усі сфери життя, – одночасно дозволяє використовувати всі ці переваги для вчинення протиправних діянь. Інформаційно-комунікаційні технології впроваджуються і розвиваються набагато швидше, ніж законодавці та правоохоронні органи можуть реагувати на це зростання.

За даними ООН, в 2011 році, щонайменше, 2,3 мільярда людей – це більше однієї третини від загальної чисельності населення планети, мали доступ до Інтернету, а до 2017 року доступ до мобільного широкосмугового Інтернету отримають вже до 70 % від загальної чисельності населення світу. Одночасно з кількістю користувачів збільшується як число потенційних жертв, так і можливість використовувати мережу Інтернет для вчинення протиправних діянь. Впродовж останніх десятиліть загроза кіберзлочинності перетворилася на гостру проблему, що вимагає координації дій на міжнародному рівні.

Проблема злочинності в глобальних інформаційних мережах має два компоненти. По-перше, з`являються нові злочини, такі як порушення цілісності, доступності та конфіденційності електронних даних, об`єктом яких є нові охоронювані законом інтереси, що виникли у зв`язку з розвитком інформаційних технологій. По-друге, глобальні інформаційні мережі використовуються для вчинення діянь, вже криміналізованих в законодавстві багатьох держав, таких як розкрадання майна, розповсюдження дитячої порнографії, порушення таємниці приватного життя, та ін. У зв`язку з цією подвійністю виникає питання про «кіберзлочинність» як явища, що включає як «традиційні» злочинні діяння, вчинені за допомогою нових технологій, так і діяння, спрямовані на нові об`єкти посягань.

Термін «кіберзлочинність» часто вживається поряд з терміном «комп`ютерна злочинність», причому нерідко ці поняття використовуються як синоніми. Дійсно, ці терміни дуже близькі один одному, але все-таки, на наш погляд, не синонімічні. Поняття «кіберзлочинність» (в англомовному варіанті – cybercrime) ширше, ніж «комп`ютерна злочинність» (computer crime), і більш точно відображає природу такого явища, як злочинність в інформаційному просторі. Так, Оксфордський тлумачний словник визначає приставку «cyber-» як компонент складного слова. Її значення – що відноситься до інформаційних технологій, мережі Інтернет, віртуальної реальності. Практично таке ж визначення дає Кембриджський словник. Таким чином, «cybercrime» – це злочинність, пов`язана як з використанням комп`ютерів, так і з використанням інформаційних технологій і глобальних мереж. У той же час термін «computer crime» в основному відноситься до злочинів, скоюваних проти комп`ютерів або комп`ютерних даних.

В механізмі виникнення кіберзлочинності можна умовно виділити такі групи чинників: соціальні, політичні, економічні, технологічні, психологічні, а також чинники, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів та віктимною (провокуючою) поведінкою потерпілих.

Соціальні чинники виступають своєрідними передумовами функціонування та розвитку кіберзлочинності. В першу чергу, це зміни в соціальному житті, породжені сучасним науково-технічним прогресом, пов’язані з всебічною комп’ютерізацією суспільства, а також формуванням інформаційного простору, заснованого на використанні ЕОМ, та зумовленого цим створенням і розвитком нових суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації. У зв’язку з цим, багато сфер суспільної активності переходить у віртуальний простір, що не залишилось без уваги кримінального середовища та створило нові можливості для вчинення різноманітних злочинів за допомогою електронно-обчислюваної техніки. Отже, кіберзлочинність виступає побічним продуктом так званої «технореволюції».

Політичні чинники виявляються у недостатньому усвідомленні урядом можливих соціальних наслідків кіберзлочинності. У зв’язку з цим, обмежуються бюджетні фінансування робіт зі створення правової, організаційної, технічної бази інформаційної безпеки держави та захисту прав і свобод громадян в віртуальному просторі. Фактично не виділяються кошти на фундаментальні та прикладні вітчизняні дослідження у сфері запобігання кіберзлочинності. Недостатня увага також приділяється правовому регулюванню комп’ютерної сфери, що на фоні її бурхливого неконтрольованого розвитку, призводить до відставання правових норм від потреб суспільства в кіберпросторі.

Економічні чинники проявляються у значній прибутковості кіберзлочинів. Повідомлення зарубіжних науковців свідчать, що кіберзлочинність за рівнем кримінального збагачення займає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками. За оцінками Рахункової палати уряду США, щорічний дохід злочинців тільки від розкрадань та шахрайств, вчинених з використанням комп’ютерних технологій через Інтернет, досягає 5 млрд. дол. Ці показники щорічно збільшуються пропорційно зростанню у структурі національної та міжнародної економіці сектора торгівлі та надання послуг через електроні (комп’ютерні) засоби телекомунікації.

Технологічні чинники проявляються у технічній простоті вчинення кіберзлочинів. Навіть при наявності загальних знань в галузі системного адміністрування чи програмування можна отримати доступ до слабозахищенної мережі ЕОМ. Високопрофесійні ж хакери можуть обійти будь-який захист та замаскувати сліди вторгнення чи модифікації інформації. Негативною тенденцією є також поширення в мережі Інтернет ринку програм-вірусів, що надає можливості вчинення кіберзлочинів зловмисникам, які не володіють комп’ютерними знаннями.

Психологічні чинники зумовлені особливостями функціонування віртуального простору. У реальному світі існують певні стримувальні засоби, а у віртуальному – злочинці не можуть бачити своїх жертв, яких вони вибрали для атаки. Красти у тих кого ти не бачиш, до кого не можеш доторкнутися рукою, набагато легше. Немає фізичної шкоди, кровопролиття та інших атрибутів небезпеки. Злочини у мережі – це злочини на відстані. У зв’язку з цим, у винних осіб є певне усвідомлення анонімності та відсутності безпосереднього ризику бути виявленим та притягнутим до кримінальної відповідальності.

Чинники, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів, суттєво впливають на функціонування та розвиток кіберзлочинності. Назвемо деякі з них:

–        відсутність спеціалізації при навчанні працівників правоохоронних органів, що призводить до їх непідготовленості до ефективного виявлення та розслідування кіберзлочинів;

–        недосконалість чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства;

–        недостатня забезпеченість правоохоронних органів спеціальними технічними засобами виявлення та розслідування кіберзлочинів;

–        технічна складність відслідковування інформаційних загроз;

–        слабкість координації дій в боротьбі з кіберзлочинністю правоохоронних органів та інших органів державної влади, а також відсутність ефективного міжнародного співробітництва з протидії кіберзлочинності;

–        відсутність належної взаємодії між правоохоронними органами та приватним бізнесом з питань захисту мереж ЕОМ, надання необхідної інформації стосовно правопорушень в віртуальному просторі.

Чинники пов’язані з віктимною поведінкою потерпілих виявляються в відсутності у більшості населення належної культури поведінки в поводжені з комп’ютерною технікою. Це проявляється в економії потерпілих на системах програмного і технічного захисту інформації (відсутність антивірусних програм, брандмауерів; недооцінка оновлення програм захисту; використання неліцензійного програмного забезпечення), порушенні загальних правил роботи з інформацією в мережі (відсутність резервних копій важливої інформації, порушення своєї анонімності, застосування виробничого комп’ютера для невідповідних цілей), ігнорування вимог, направлених на збереження конфеденційної інформації (відсутність локальних нормативних актів поводження з комп’ютерною технікою на підприємстві, відсутність нагляду за персоналом, що має доступ до важливої інформації, недосконалість парольної системи захисту від несанкціонованого доступу до робочої станції та її програмного забезпечення, яка не передбачає достовірної ідентифікації користувача за індивідуальними біометричними параметрами), порушення інших правил (ведення публічного особистого життя), а також неповідомлення потерпілими про вчинення кіберзлочинів.

 

Збірник друкованих статтей конференції Завантажити